Миттєва фотографія зазвичай асоціюється зі спонтанністю, швидкою фіксацією моменту та побутовою легкістю. Однак у творчості Лукаса Самараса Polaroid стає інструментом радикального художнього дослідження — тіла, ідентичності та психологічного стану людини. Працюючи з миттєвою фотографією наприкінці 1960-х — у 1970-х роках, Самарас не лише розширив межі фотографії як медіуму, а й запропонував один із найінтенсивніших і найвідвертіших прикладів автопортрету в мистецтві другої половини ХХ століття.
Лукас Самарас: художник і контекст
Лукас Самарас (1936–2024) — греко-американський художник, який працював у різних медіумах: живописі, скульптурі, асамбляжі, перформансі та фотографії. Народжений у Касторії (Греція), він емігрував до США, де навчався в Rutgers University. У студентські роки Самарас опинився в середовищі американського авангарду 1960-х, зблизився з Алланом Капроу та Джорджем Сіґалом.
Від самого початку творчості Самараса вирізняла зосередженість на власному тілі та суб’єктивному досвіді. Художник послідовно використовував себе як матеріал і як образ, перетворюючи акт самоспоглядання на повноцінну мистецьку стратегію. Саме ця установка згодом знайде найяскравіше втілення у його полароїдних серіях.
AutoPolaroids: автопортрет як експеримент
Серію AutoPolaroids Самарас почав створювати у 1969–1971 роках, використовуючи камеру Polaroid 360. Ці роботи є автопортретами, однак вони принципово відрізняються від традиційного фотографічного самозображення. Після проявлення світлин художник знімав захисний шар і вручну наносив на поверхню кольорові чорнила, змінюючи структуру та вираз зображення.
У AutoPolaroids тіло Самараса часто постає оголеним, викривленим, фрагментованим або театралізованим. Пози, жести й погляди варіюються від іронічних до напружених і тривожних. Фізична присутність художника поєднується з втручанням у матерію фотографії, завдяки чому автопортрет перетворюється на гібрид між фотографією, живописом і перформансом.
Як зазначають оглядачі The Guardian, ці роботи можна сприймати як радикальне самоспостереження: камера стає засобом повного контролю над образом, де Самарас водночас є моделлю, режисером і глядачем. У цьому сенсі AutoPolaroids формують ранній і надзвичайно впливовий прецедент для подальших художніх досліджень ідентичності.
Photo-Transformations: деформація як метод
Наступним етапом роботи з миттєвою фотографією стала серія Photo-Transformations, створювана з 1973 року після появи камери Polaroid SX-70. На відміну від AutoPolaroids, тут Самарас зосереджується не стільки на додатковому фарбуванні зображення, скільки на безпосередньому втручанні в хімічний процес проявлення.
Під час формування зображення художник дряпав, розтирав і деформував ще нестабільну емульсію, змінюючи риси обличчя, пропорції тіла та просторову структуру кадру. Результатом стали психоделічні, часто моторошні образи, що балансують між фігуративністю й абстракцією.
Значна частина цих автопортретів була знята в побутовому просторі — на кухні Самараса в Нью-Йорку. Однак завдяки світлу, позам і маніпуляціям з поверхнею фото звичайний інтер’єр перетворюється на сцену психологічної напруги. У цій серії тіло художника стає нестабільним, плинним і майже загрозливим, відображаючи внутрішні психічні стани.
Значення серій і сучасне прочитання
Обидві серії — AutoPolaroids і Photo-Transformations — є ключовими для розуміння внеску Лукаса Самараса в історію фотографії. Вони демонструють, як миттєва фотографія може вийти за межі документальності та стати простором тілесної й психологічної трансформації.
Дослідники й куратори, зокрема в матеріалах Joslyn Art Museum, підкреслюють, що ці роботи належать до найоригінальніших інтерпретацій теми «я» у мистецтві ХХ століття. Більше того, вони передбачили сучасну культуру селфі та цифрових фільтрів, у якій образ людини постійно модифікується й редагується.
Полароїдні серії Лукаса Самараса — це не просто експерименти з технікою миттєвої фотографії. Це глибоке художнє дослідження ідентичності, тілесності та контролю над власним образом. Через автопортрет Самарас створює множинні версії себе, водночас привабливі й тривожні, вразливі й агресивні. Його роботи залишаються актуальними й сьогодні, пропонуючи критичний погляд на те, як ми дивимося на себе та як конструюємо власний образ.
