У горорах фотографія рідко буває просто фотографією. Вона може зберігати спогади, приховувати таємниці або фіксувати те, чого не повинно існувати. А коли знімок з’являється одразу після спалаху, ще й у фізичному вигляді, у глядача залишається відчуття, ніби щось незрозуміле щойно матеріалізувалося в його руках.
Саме тому миттєва фотографія так органічно вписується у світ Майка Фленігана – режисера, який уміє перетворювати звичайні речі на джерела тривоги. У його серіалах камери Polaroid та миттєві знімки неодноразово з’являються в кадрі, стаючи частиною історій про привидів, пам’ять і речі, які краще було б не бачити.
Майк Фленіган (Mike Flanagan) – американський режисер, сценарист і продюсер, відомий своїми психологічними та надприродними горорами. Серед його найвідоміших робіт – «Привиди будинку на пагорбі» (The Haunting of Hill House), «Привиди маєтку Блай» (The Haunting of Bly Manor), «Опівнічна меса» (Midnight Mass) і «Падіння дому Ашерів» (The Fall of the House of Usher).
Його історії не обмежуються скримерами та моторошними декораціями. У центрі уваги Фленігана часто опиняються родинні таємниці, втрата близьких, провина, травматичні спогади й те, як минуле продовжує впливати на теперішнє. Надприродні явища в його роботах нерідко стають продовженням цілком людських страхів.
Ще одна характерна риса його творчості – актори, які переходять з одного проєкту в інший. Знайомі обличчя, повторювані теми та впізнаваний візуальний стиль створюють відчуття, що всі ці історії належать до одного великого творчого простору.
Flanaverse – неофіційна назва творчого всесвіту Майка Фленігана, утворена від його прізвища та англійського слова universe. Це радше спільний авторський простір, ніж єдиний сюжетний всесвіт: історії не обов’язково пов’язані між собою подіями, але їх об’єднують атмосфера, теми та акторські перетини.
До найвідоміших серіалів цього простору належать:
У ширшій добірці робіт Фленігана також є фільми «Відсутність» (Absentia), «Окулус» (Oculus), «Тиша» (Hush), «Сомнія» (Before I Wake), «Віджа: Походження зла» (Ouija: Origin of Evil), «Гра Джеральда» (Gerald’s Game) та «Доктор Сон» (Doctor Sleep). Це різні історії, але в кожній звичайна реальність поступово набуває тріщин, крізь які проникає щось незрозуміле.
Миттєва фотографія має одну особливість, яка робить її особливо доречною в горорі: між подією та її матеріальним свідченням майже немає дистанції. Спалах – і ось уже існує знімок, який можна розглядати, передавати іншій людині або ховати від чужих очей.
У серіалах Фленігана ця властивість набуває особливого значення та і у самому всесвіті Polaroid є частим гостем
У другій серії маленька Ширлі Крейн має камеру Polaroid. Дівчинка знаходить кошенят у господарській будівлі й фотографує їх, однак на знімку зі спалахом з’являється обличчя, якого вона не очікувала побачити.
Миттєва фотографія з’являється і в сьомій серії. Цього разу камера опиняється в руках Г’ю Крейна. Він фотографує підозрілу плісняву на пошкодженій стіні, а на отриманому знімку темна пляма нагадує силует дитини.
Є й цікаве підтвердження з-за лаштунків: аукціонний дім Prop Store виставляв оригінальний реквізит із The Haunting of Hill House — миттєву камеру юної Ширлі та фотографії, зроблені для серіалу.
У «Привидах маєтку Блай» миттєва фотографія отримує ще похмуріше трактування. Тут камера зʼявляється у декількох епізодах, проте вони повʼязані з однією сценою.
В одній зі сцен, пов’язаних зі спогадами Ребекки Джессел про Пітера Квінта, з’являється Polaroid. У звичайній версії спогаду фотографія виглядає нормально. Але в іншій версії, викривленій її сприйняттям, знімок показує Ребекку та Пітера як тіла, що розкладаються.
Цікаво, що у серіалі була використана камера Polaroid Spectra, касети до якої уже не виготовляють. Проте для серіалу декілька кадрів таки знайшлось.
У другому епізоді серіалу, The Masque of the Red Death, камера Polaroid SX-70 з’являється у спогадах детектива.
Камера зʼявляється на самому початку епізоду, таким чином задає тон історії. У спогадах детектива камера використовується для документування місця злочину. Він фотографує розкопану могилу, фіксуючи її стан і деталі, які можуть мати значення для розслідування.
У всіх цих прикладах можна помітити спільний мотив: фотографія обіцяє зафіксувати реальність, але не гарантує, що ми правильно її зрозуміємо.
Миттєвий знімок – це фізичний об’єкт. Його можна тримати в руках, покласти в шухляду, знайти через багато років або випадково натрапити на нього в чужому домі. Він існує окремо від людини, яка його зробила, і може пережити момент, який зафіксував.
У горорі ця матеріальність набуває особливої сили. Привида можна спробувати забути, дивний звук – списати на уяву, а спогад – витіснити. Але фотографія залишається. Іноді вона стає доказом, іноді – пасткою, а іноді лише породжує ще більше запитань.
У Flanaverse миттєва фотографія працює саме на межі між побаченим і зрозумілим. Вона не обов’язково розкриває правду, але змушує подивитися ще раз.
І, можливо, наймоторошніше в такому знімку – не те, що на ньому зображено. А те, що тепер це зображення існує, і ти вже не можеш зробити вигляд, ніби ніколи його не бачив.
