Тривожність стала невіддільною частиною нашої культури. Кожен по-своєму дає раду цьому стану. Для багатьох творчих людей одним зі способів повернути внутрішній спокій стала фотографія.

Миттєва фотографія, серед іншого, вирізняється своєю непередбачуваністю та примхливістю. Часто результатом цієї непередбачуваності є кадри з недоліками, які шкода викинути, але й знайти їм застосування буває непросто.

Про Катерину

Друге життя невдалим кадрам вирішила дати Катерина з Києва, яку можна знайти в Instagram як @henry.rose_. Вже близько 13 років вона займається фотографією, пройшла навчання у школі Марущенка та курси від Bird in Flight.

У 2021 році вона демонструвала свої вишивки на Odesa Photo Days.

— Все почалося в розпал пандемії. Мене охоплював страх за бабусю і дідуся, які вже у похилому віці. Хоч я й жила окремо, постійно хвилювалася і не знала, як упоратися з тривожністю.

— ділиться Катерина.

Катерина за освітою психолог, тому розуміла, що арттерапія може бути дієвим інструментом. Якось вона натрапила на відео, де люди перетворювали свої фотографії на креативні витвори: замальовували кадри, створювали колажі, навіть вишивали. Ця ідея здалася їй надзвичайно цікавою.

Перші роботи

— Я написала знайомим у пошуках непотрібних знімків і отримала відповідь від Андрія, який давно займається миттєвою фотографією. Перші п’ять кадрів були саме від нього. На них я й почала експериментувати — підбирала різну товщину ниток, вивчала, як це працює.

— згадує вона.

Перші результати надихнули Катерину настільки, що вона вирішила продовжувати. Вишивка стала для неї не лише способом творчого самовираження, а й своєрідним тренуванням.

— Я народилася шульгою. У дитинстві мені здавалося, що якщо щось не виходить, то причина  в тому, що я роблю це не тією рукою. Дивлячись на старшу сестру, яка пише правою рукою, я вирішила перевчитися. Але це сталося вже тоді, коли моторика обох рук була сформована. У результаті я опинилася десь посередині — ні правша, ні лівша. Обидві руки працювали “так собі”, і мені доводилося постійно їх тренувати.

Розвиток творчості

Ці навички стали у пригоді, коли Катерина взялася за вишивку на фотографіях. Сам процес доволі простий, але вимагає уваги. Зазвичай вона робить ескіз на папері, хоча іноді працює безпосередньо із зображенням. Підбирає нитки, експериментує з товщиною і текстурою, намагаючись, щоб вишивка гармонійно доповнювала фотографію.

— Я думала, що це буде разова справа, але кадри продовжують знаходитися, і я не можу зупинитися.

— каже Катерина. Для неї цей процес став не просто захопленням, а можливістю дати нове життя тому, що здавалося втраченим.

Однією з робіт Катерини стало посилання до японського мистецтва Кінцуґі — з’єднання розбитих речей спеціальним розчином із золота.

Катерина перенесла цю ідею на фотографії, “зшиваючи” зображення золотою ниткою, щоб надати їм унікального вигляду.

— Коли я роблю вишивку, то беру маленьку голочку і роблю крапки там, де мені треба. Далі беру нитки й вишиваю. Якщо попередньо не робити дірок або робити їх товстою голкою, зʼявляться пузирі навколо дірочок.

Часто, коли на фотографії є малюнок, Катя намагається його обіграти.

Якщо малюнка немає, дівчина вмикає фантазію. На роботу “Склад людини” Катерина витратила 6 годин.

Для неї цей процес — не просто техніка, а можливість втілити свої асоціації та емоції у зображенні.

Катерина мріє створити психологічну методику, яка б поєднала її професію та хобі.

— Мені це дуже допомагає справлятися з усім у моєму житті, і я хотіла б допомогти тим, хто має схожі проблеми. Часи зараз такі… непрості. Миттєва фотографія — це дорого. І сумно, коли кадр не виходить. Я щаслива давати таким знимкам нове життя. Думаю, це те, що варто спробувати всім як медитацію: сидиш у центрі хаосу, стібок за стібком.

Катерина розмірковує над тим, що фотографія — це доказ того, що щось було. А її доповнена реальність — спосіб створити свою власну реальність. Катя доводить, що навіть недосконалості можуть стати початком для чогось нового й прекрасного.