Памʼятаєш той момент, коли вперше подумав: “Так, я хочу сайт і продавати Polaroid?”

Все почалося доволі випадково. На першому курсі університету я складав бакет-ліст на 10 років, і одним з пунктів було: “Купити Polaroid”. З часом я забув про це, але п’ять років потому друзі подарували мені Polaroid OneStep2. 

Тоді я ще не глибоко цікавився фотографією. Не знайшовши касети в Україні – замовив їх з Європи,  декілька залишив собі, а інші продав. Потім ще раз. Так зʼявився перший імпульс до створення магазину. Спочатку продавав на OLX, але хотілось якось усе це обʼєднати. Не “продав і до побачення”, а щось осмислене. 

Так зʼявився магазин в інстаграм — тоді ще під назвою Polaroid Club Ukraine. Трохи пізніше я вже напряму зв’язався з Polaroid і ми перейменувалися в Polaclub, щоб не було жодних юридичних питань.

Я працював сам: приймав замовлення, пакував, відправляв зі Львова. Далі на допомогу з інстаграмом прийшла подруга Катя, а з ростом складу – переніс   його до батьків. 

Коли замовлень стало більше – зрозумів без сайту не обійтись. За 48 годин зробив усе: сайт, рекламу, наповнення. У перший день після запуску прийшло декілька замовлень. Не було якогось моменту, коли я подумав: “Ось, тепер це бізнес”. Це було щось своє, що поступово зростало. І я разом із ним.

Чим для тебе був Polaroid до того, як став справою?

О, це був прям обсешн. У мене є таке: якщо щось справді чіпляє, зʼявляється непереборне бажання докопатися до суті. Polaroid якраз став таким. Перші два місяці – було глибоке  захоплення, яке і переросло в Polaclub.

Касети відносно до моєї зарплати були дуже дорогими, і це дисциплінувало. Я більше думав перед кожним знімком, ловив моменти уважніше. Кожен кадр тоді був для особливої миті. Найперше фото – мій день народження. Друге – день народження друга.

Зараз я вже можу відзняти дві касети за годину. Polaroid для мене став не лише можливістю зберігати спогади, а способом бачити. Що мене зупиняє, на чому затримується погляд, який ракурс здається несподіваним?

Іноді я просто лягаю на спину й дивлюсь на речі під іншим кутом. Мені важливо бачити по-своєму, хоча свої фото я майже не переглядаю.

Що, на твою думку, відрізняє Polaclub від просто магазину?

Ми  тісно взаємодіємо з комʼюніті, ділимось досвідом, самі знімаємо, експериментуємо, пробуємо нове. Беремо інтерв’ю в тих, хто знімає  на Polaroid, розповідаємо про фотографів, яких важко знайти в українському просторі, колаборуємо з авторами, які надихають. 

Підтримуємо волонтерські й творчі ініціативи — якщо є змога допомогти, завжди намагаємось це зробити. Polaclub давно вийшов за межі магазину. Це простір, де можна і купити інструменти для творчості, і дізнатись більше про фотографію, і знайти однодумців. Цього року ми знову почали проводити фотоволки, брали участь в офлайн-подіях — і хочемо рухатись далі саме в цьому напрямку.

З кимось із клієнтів ти вже на «ти»? Є якісь теплі історії з покупцями, які запам’ятались?

Так, і таких історій насправді багато. Є люди, які зі мною ще з перших днів — вже п’ять років пройшло, а ми досі на зв’язку. Пишуть у телеграм, щось питають, шукають рідкісні штуки, просто радяться.

Є навіть своя невеличка “закрита тусовка”. Колись у Києві влаштовували фотоволк. У нас досі є чат, де десь п’ятнадцять людей. Всі знімають, скидають свої кадри, обговорюють техніку, новинки.

Найтепліші спогади завжди про живі зустрічі. І ще цікава штука: іноді зустрічаю людей, які знімають на Polaroid чи Instax, і в розмові виявляється, що це наші клієнти. Приємно, що нас знають. 

Яке замовлення найбільше запам’яталось за ці роки?

В перші місяці роботи магазину був терміновий запит на касети Polaroid для весілля в Харкові.

Дружина клієнта попросила його знайти касети для фотоальбому. Посилка мала прибути за два дні, але на Новій Пошті її втратили – виявилось, що хтось вкрав  кілька відправлень, серед яких і це.

Polaroid був частиною концепції весілля. Єдиним шансом встигнути був потяг о третій ночі. Було пізно, колапс у місті, два метри снігу, я з температурою — але зібрався, взяв касети й пішов пішки на вокзал. Домовився з провідницею, щоб вона особисто передала касети нареченому.

Цей випадок я запам’ятав на все життя, і зрозумів, що одна з цілей Polaclub – це бути там,  де народжуються важливі спогади.

Якщо коротко: хто ти в Polaclub? Людина-оркестр, координатор, двигун?

Мабуть, точніше за все — координатор усього цього хаосу. Моя задача — щоб усе працювало: склад, юридичні деталі, команда, сайт, партнери — маю тримати все це разом. І робити це так, щоб воно не просто “виживало”, а ще й росло. Це не завжди помітно зовні, але, скажімо, щоб опрацювати 500 замовлень за місяць, за лаштунками має бути чітка система.

Тут дуже виручає наш Денис — він тримає під контролем товари, залишки, склади й логістику. Завдяки йому у людей все є в наявності й приїжджає вчасно.

До того ж Polaclub — це не моя єдина зайнятість. Я співзасновник ІТ-компанії COXIT та приділяю їй 90% часу. Раніше всім клієнтам полаклаб міг написати, поговорити, розібратись. Коли клієнтів тисячі — фізично не встигаєш.

Зараз цим опікується команда — Діма та Богдан. Вони — щирі, захоплені Polaroid-ентузіасти й просто дуже класні люди. Саме завдяки їм у спільноті зберігається живий, теплий дух. Вони відповідають, підказують, підтримують — і новачків, і тих, хто з нами давно. І це справді цінно

Polaclub — це щось зовнішнє, окрема історія? Чи проект, який тебе самого якось змінив?

Polaclub дав мені віру в себе — не просто як у людину, яка щось робить, а як у когось, хто може створити щось справжнє, осмислене. Це був простір, де можна було експериментувати, пробувати, помилятися і водночас будувати щось своє.

За ці роки я прокачався як підприємець, краще зрозумів процеси, і багато з того, що навчився тут, використовую зараз в інших проєктах.

Але, якщо чесно, найважливіше — це люди. Polaclub звів мене з великою кількістю класних людей, і саме це я вважаю однією з найбільших цінностей. Я справді цим пишаюсь.

8. Якби Polaclub був людиною, яким би він був? І чи ти сам схожий на нього?

Думаю, це був би той самий друг, з яким можна випити кави і поговорити хоч про плівку, хоч про економіку чи філософію.  Свій у дошку. Простий, відкритий, живий. Мабуть, у цьому ми й схожі.

Автори: Богдан Нагорний, Ліза Воронцова